***
Сріблястий дзвін із неба лине –
Хитає вітер зорі стиха.
Все зачароване і дивне:
І сад старий, і двір, і стріха.
Мабуть, десь янголи співають,
Від того співу серце мліє,
І нездійсненного бажає,
І незбагненному радіє.
Отак стояти б і стояти,
Душею дзвін небесний пити,
До серця руки притискати
І все довколишнє любити.
Молитва
Ангел народився, відкрив ясні очі
І мою молитву поніс в небосинь:
“Боженку, мій милий, я до Тебе хочу.
Прости гріхи тяжкі, душу не відкинь!
Дай мені дороги, дай мені надії,
Дай у серце сили, щоб іти на прю!”
Ангел мій тендітний піднімає вії,
І бліде обличчя зве до вуст зорю.
***
Я шукала Тебе
у травневім саду,
Я чекала Тебе
на широкій дорозі,
Я, здавалось, Твою
впізнавала ходу,
А то вітер шумів
у гнучкім верболозі.
Я не знала, що Ти
у січневих снігах
Ледь живий, ледь живий
без моєї любові,
Я не знала, що то
Твоя боса нога
Залишила сліди,
наче біль, пурпурові.
Я чекала царя…
Мій Коханий, прости,
Що Тебе я, сліпа,
в першу мить не впізнала!
О гори, моє серце,
що є сили світи,
Віднайшовши Того,
кого вічно кохало!
***
Свічки поскладали долоньки –
Моляться кожна про своє…
Гарячий віск скрапує на підлогу,
Гаряче дихання лине вгору –
Туди, до Нього поспішає надія
В полум’ї свічок, що злилися в одне багаття…
Вечірня…
Покрова
Листок зачепився кленовий
За кігтик ожини сухенький.
В неділю святкуєм Покрови
Небесної нашої Неньки.
Укрий же від лютих морозів
Дітей нерозумних, Пречиста!
Так вітер гуде на дорозі,
Так виє на вулицях міста,
Так тяжко, так гірко. Так страшно,
Що падають руки безсило,
А лагідне літо вчорашнє
У вирій уже відлетіло.
Припасти б до ніг Твоїх, Мамо,
Ридати, а потім заснути
І, як у дитинстві, так само,
Про біди свої всі забути.
Покрова, Покрова, Покрова –
Церкви прокидаються рано.
Заступнице наша чудова,
Молися за нас безнастанно!
Пісня радості
Радію найтоншим промінчикам сонця,
Які попри хмари спадають на мене,
Радію, що матінка зве мене: доця,
Що жовта вербичка, а поле зелене.
Радію, що стріла хорошу людину,
Що очі сьогодні у неї веселі,
Що подругу маю і маю родину,
Що тепло і затишно в тихій оселі.
Радію, що можу прокинутись вранці
Та пурхнути жвавою пташкою з хати,
Що вечір, покірний моїй забаганці,
Дозволить подумати і почитати.
Радію, що я осягаю науку
Про те, як зростають і колос, і крила.
Радію, що Ти в моє серце постукав,
Радію, що двері Тобі відчинила.
Вінчальний
Що за дивний букет: конюшина, горох,
І ромашки, і дзвоники сині…
Ти і я між людьми, і усе ж таки вдвох
До кінця свого віку віднині.
Що за дивний букет: дві троянди, люпин,
Полину срібно-сивого кущик…
Ой ізвідки ж узявся гіркий цей полин? –
То, мабуть, щоб любилося дужче.
У букеті вінчальнім таке запашне
Різнотрав’я – без назви, без ліку.
Ми з тобою удвох, ми з тобою – одне
Перед Господом нашим довіку.
Святий Йосип
Кому з людей довірити Святе?
Кому з людей Дитя охороняти?
Ти – обраний, в твоїм саду цвіте
Лілеєю Любові юна Мати.
За спиною сміються вороги,
Бо не для них чудова таємниця,
Що, сповнений натхнення і снаги,
Ти, Йосипе старий, - найперший лицар.
Ти, Йосипе, не зрадив до кінця,
Протистояв нестаткам, бурям, бідам.
Тебе любила, знаю, Жінка Ця, -
Найкращого з усіх синів Давида.
Тебе любив, як рідного, Малюк,
Ти й був такий для Малюка земного,
Йому віддав тепло і ніжність рук
І все, що тільки міг, зробив для Нього.
Тож хай собі сміються вороги,
Бо їм не пощастило зрозуміти:
Що Йосип – лицар, сповнений снаги,
Якого неможливо не любити.
Різдво
Сонечко, сонечко
хмарку позолочує –
У короні з променів
хмарка золота.
О які мелодії
нині в небі синьому,
О якою піснею
розцвіла зима!
Сонечко, сонечко –
народилось Сонечко
У ночах беззоряних,
в розпачі снігів –
Найдорожче Зернятко,
Немовлятко сонячне!
Серце спіє радістю,
радістю бринить!
Плач Адама
Ми всі одне – і мертві, і живі.
Ми – чоловік, якого звуть Адам.
Дай підвестися грішній голові,
Дай милості Твоєї, Боже, нам!
Спаси мене, я у вогні горю,
Я сам себе шматую, наче пес,
Не відаю, не знаю, що творю,
О, мій Святий, що істинно воскрес!
Я – Твій Адам, зухвалий чоловік,
Що розпинав і зраджував Тебе,
Молю, не полишай мене повік,
До мене погляд прихиляй з небес!
Чи ж можу я, Твій нерозумний син,
На світі залишитися один?
***
Надіюся на зустріч угорі
Із тими, хто мені близькі і милі,
Іду я вслід Твоїй ясній зорі,
Твоїй все більше довіряюсь силі.
Не скаржуся на біль гіркий розлук –
Який дарунок це раптове диво.
Я, мов курча, в гніздечку теплих Рук
Дивлюсь на світ і тихо, і сміливо.
***
Відбери від мене все,
Господи,
Тільки Духа Твого Святого
не відбирай у мене!
Хай покинуть усі мене,
Господи,
Тільки Ти не покинь,
благаю!
Хто я без Тебе? –
камінь,
що не знає тепла живого,
Хто я без Тебе? –
попіл,
що його вітерець розвіє.
Моє серце таке жорстоке,
воно б мало Тебе любити,
щоб згоріти у тій любові,
а натомість воно ледь тепле,
б’ється в грудях спокійно й рівно.
Але Ти не відходь, мій Боже!
Я навчуся Тебе любити,
я навчуся Тобі співати,
як співають птахи небесні.
О лише не відходь від мене!
Хто я без Тебе, Отче? –
Камінь я без Тебе, попіл…
Диптих
І
Ще плакали жінки над мертвим тілом,
Іще земля не висохла від сліз,
Ще блимали зірниці, ще гриміло,
Ще Йосип плащаницю містом віз –
Здригнулось пекло, затулило очі,
Як сонце в небесах ясне стоїть,
Так Ти повстав, усі слова пророчі
Збувалися навально у цю мить.
Князь мороку шукав хоча би цятку,
Але в Тобі нічого він не мав.
І починався лік часів спочатку,
І світ сумний надію здобував.
ІІ
Як блискавка, прорізав серце спис,
Той самий спис, занесений над Сином,
І Материнське серце впало вниз
І у безодні світло воскресило.
Розітнуте на тисячі шматків,
Вмістило світ від краю і до краю,
Щоби молитись до кінця віків
За нас, хто розпинав, і розпинає.
Хто осягнути може таїну,
Хто глибину Любові зрозуміє?
Але в годину відчаю страшну
Молись за нас, молись за нас, Маріє!
***
Мої брати і сестри у Христі!
Як солодко мені, що нас єднає
Благий Господь! Я тут на самоті,
Але душа моя не потерпає.
Обличчя милі бачу крізь пітьму,
Освітлені молитвою любові –
І ви тепер довірились Йому,
І ви із Ним в години вечорові.
Ми всі навкруг Його ласкавих Рук,
Таких швидких на милість, не на кару!
Розвиднілось… І до зелених лук
Веде Вівчар усю Свою отару!
Галина Манів,
Київ,Україна
Друзі,хто хоче мати збірку моїх віршів, звертайтеся на мій е-мейл.У середині травня вона вийде з друку. Про всяк випадок повідомляю ,це поезія православного спрямування. e-mail автора:pilot-z@ukr.net
Прочитано 13860 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Галина, а виявляється ви пишете не тільки гарну прозу, але й чудову поєзію. Дуже добре, що ви розмістили її тут на сайті. Благословінь вам та ще більшого натхнення. Комментарий автора: Спасибі,Світлано! Вам також натхнення у творчості й Вашій нелегкій роботі. Хай Господь завжди допомагає Вам!
Вячеслав Радион
2007-04-24 04:57:40
Галина,зручніше вам було б розмістити кожний вірш окремо,а нам за кожний поставити оцінку.Благословінь вам. Комментарий автора: Це моя провина. Я поспішала. Вибачте за незручності, найближчим часом скористаюся Вашою порадою. Мир Вам!
zoriana
2007-04-24 18:49:56
Читати, може, й не зручно, зете скачувати - дуже :).
Галю, рада, що ти нарешті розташувала тут свої вірші - вони порадують багатьох читачів, які не мали можливості прочитати "паперову збірку". Особливо електронна версія порадує закордонних читачів.
Єдина порада з власного досвіду - назви віршів на цьому сайті зручніше набирати великими літерами, інакше назва зливається з текстом, а також подбати, щоб між назвою і текстом ішов один вільний рядок. Так легше візуально.
Успіхів і натхнення!
З молитвою,
ЗЖ
Ігор Григорович
2007-07-01 21:43:35
Деякі вірші просто чудові.
З іншими я незгоден: не відповідають Біблії.
Але у цілому бажаю Вам шукати Господа, поки Він близько!
Якщо є бажання заперечити мені, згоден дискутивати, наприклад, через мою електронну скриню, за умови, що це буде метою дослідження Слова Божого з метою виконання Його волі.
Щасти Вам!
Не теряй надежды. - Анатолий Бляшук К сожалению, приходится слышать очень много печальных историй, когда людей просто обманывала эта система. Когда человек всю свою жизнь работал, и пытался жить честно надеясь обеспечить себе старость, а его просто кидало государство. Очень много приходится слышать о коррумпированных, продажных политиках, целью которых есть не благосостояние страны и народа, а расширение своего собственного капитала. О коррупции в правоохранительных органах, на таможнях, в налоговой службе, в каких-то социальных сферах, и многое другое. И вся эта несправедливость ложится глубоко в наших сердцах, принося нам не мало горечи, и всегда остается вопрос: куда же смотрит Бог…? Неужели Он не видит всего этого зла…? Неужели Ему нет до этого никакого дела…? Размышляя над этим я вспомнил слова Иисуса Который говорил Своим ученикам: «В мире будете иметь скорбь; но мужайтесь: Я победил мир». (Иоан.16:33-б). И это правда, тех, кто хочет жить праведно, ждут не малые скорби. Ведь миром на сегодняшний день правит дьявол, и во всех этих сферах действует его система ценностей. И нам не стоит удивляться тому, что творится вокруг нас. Нам нужно стойко противостоять этой системе зла, и не допускать ее в свои сердца. Вспомним псалом 72: «Псалом Асафа. Как благ Бог к Израилю, к чистым сердцем! А я - едва не пошатнулись ноги мои, едва не поскользнулись стопы мои, - я позавидовал безумным, видя благоденствие нечестивых, ибо им нет страданий до смерти их, и крепки силы их; на работе человеческой нет их, и с [прочими] людьми не подвергаются ударам. От того гордость, как ожерелье, обложила их, и дерзость, [как] наряд, одевает их; выкатились от жира глаза их, бродят помыслы в сердце; над всем издеваются, злобно разглашают клевету, говорят свысока; поднимают к небесам уста свои, и язык их расхаживает по земле. Потому туда же обращается народ Его, и пьют воду полною чашею, и говорят: "как узнает Бог? и есть ли ведение у Вышнего?" И вот, эти нечестивые благоденствуют в веке сем, умножают богатство. Так не напрасно ли я очищал сердце мое и омывал в невинности руки мои, и подвергал себя ранам всякий день и обличениям всякое утро? [Но] если бы я сказал: "буду рассуждать так", - то я виновен был бы пред родом сынов Твоих. И думал я, как бы уразуметь это, но это трудно было в глазах моих, доколе не вошел я во святилище Божие и не уразумел конца их». (Пс.72:1-17). У каждого человека есть выбор, или 60, 70 лет воровать и жить в роскоши, а вечность гореть в адском пламени, или все же остаться верным Божьим принципам и в вечности наслаждаться жизнью. Это абстрактное утверждение: «Но, как написано: не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило то на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его». (1Кор.2:9).
