На скибки серце крають ці слова:
Невже буде війна?Невже прийде біда?
Протяжно крук кричить над полем,
Так перейнятий він Вкраїни горем...
Уста шепочуть,Боже,збережи,
На землю цю,війну не допусти.
Невже прошиють постріли поля?
Невже людською кровю буде обмиватися земля?
Не дай,мій Бог,під постріли воєнні засинати,
Маленьким дітям,хліб від бідності на крихти розділяти.
Не допусти,щоб черга з дула автомата,
Згубила сина,тата,брата.
Не дай,мій Бог,щоб смерть поглинула життя
Під звук сирен,під зойкіт і виття...
Не допусти на всіх кордонах чвар,
Ти сам,Отець,все з мудрістю розстав.
За тебе,край мій,Господу молюсь,
За тебе,рідна земле я журюсь.
Молюся, Отче,прошу мир,
На землю України,Боже, спокій Ти пошир.
Благослови,Отець,щоб в мирі оброблялися поля,
Щоб радісно нам білим цвітом зацвіла весна.
Я молю,з болем в серці,так за це Отця,
Змягчи,змягчи людські серця...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
*** - Анастасия Стайкова Однажды я вдруг поняла, что жизнь не принадлежит человеку! У меня ещё не было конкретных мыслей о Боге. Просто "случайно" родилось это стихотворение, я стала над ним думать и поняла эту простую истину) Я поняла вдруг, что всё может в любой момент вдруг раз, и закончиться... И я ничего не смогу изменить, ничего поделать с этим сейчас...
Но дальше этого мои мысли тогда не пошли, я "побоялась" немножко, но ещё тоже не услышала призыва, а пошла себе жить дальше))
